25 років тому, 8 червня 1994 року трагічно загинув при виконанні обов'язків військової служби ( по іншій версії вбили російські грушники ) легендарний спецназівець та український патріот підполковник ГОРОШКО ЯРОСЛАВ ПАВЛОВИЧ, уродженець с.Борщівка Лановецького району Тернопільської області. За особисту мужність та відвагу, проявлені у бойових діях в Афганістані, він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу та нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоної Зірки, медаллю "За відвагу" та іншими нагородами. Народився Ярослав 4 жовтня 1957 року в українській інтеліігентній родині вчителів, з дитинства мріяв стати військовим, часто слухав розповіді батька Павла Кіндратовича про боротьбу за незалежність України, адже той був учасником визвольного руху ОУН-УПА, за що був засуджений до 7 років. Мрії Ярослава збулися, у 1981 році він успішно закінчив Хмельницьке вище командне артилерійське училище, одружився і через декілька місяців був направлений в Афганістан. Дві ротації, з 1981 по 1983 та з 1987 по 1988 роки брав участь у бойових діях в Афганістані командиром взводу і роти. Служив він там чесно, беріг підлеглих, за товаришів - у вогонь і в воду. Взяв участь у більш ніж ста бойових виходах і операціях. Доля була милостивою до нього, повернувся живим. Закінчив військову академію. Події відродження української державності зустрів з піднесенням, був таємно посвячений в члени ОУН, займався плануванням військових вишколів для "Тризуба", допомагав "Пласту".

     У січні 1992 року Ярослав серед перших прийняв присягу на вірність народу України. Він не міг мовчати, коли бачив, як командування військової частини намагається шкодити розбудові наших Збройних сил. Разом з своїми друзями, молодшими офіцерами, відвернув спробу вищого командування вивезти у Росію спеціальне військове обладнання, за що проти нього було порушено три кримінальних справи, але згодом вони були закриті за відсутністю складу злочину. Нервів і здоров'я пішло чимало через його принципову позицію щодо збереження цього військового обладнання для українського війська. Його переводять для подальшого проходження військової служби у Київ в Головне управління розвідки Міністерства оборони України, де він очолює один із спецпідрозділів розвідки. Ярослав нічого не вмів робити у пів сили, кожній справі, за яку брався, віддавався сповна. Він активно розбудовував українську розвідку, передаючи свій багатий бойовий досвід підлегим. 8 червня 1994 року під час тренування зі спеціальними аквалангами на Дніпрі його не стало...

    Два його сини Павло та Іван теж стали військовими офіцерами, продовжують славні бойові традиції батька-героя. Земляки та ветерани-афганці Тернопільщини свято бережуть пам'ять про мужнього офіцера-патріота Горошка Ярослава Павловича, у с. Борщівка в місцевій школі, яка названа його іменем відкрито музей, на фасаді школи встановлено меморіальну дошку, щороку в школі проводиться турнір його імені з військово-прикладних видів спорту. Ветерани-афганці Тернопільщини і Хмельниччини часто відвідують могилу і музей бойового побратима. Я вдячний долі, що познайомила нас з Ярославом у 1987 році в Афганістані і в подальшому ми дружили. Шкода що так рано Ярослав відійшов у вічність. ВІЧНА ЙОМУ ПАМ'ЯТЬ !!!