Під таким гаслом в мальовничому куточку Конча-Заспи, що під Києвом, пройшла зустріч бойових побратимів воїнів–афганців десантно-штурмового батальйону 66-ої окремої мотострілкової Виборської Червонопрапорної ордена Леніна та ордена Олександра Невського бригади (в/ч 93992).
Організатором заходу виступили воїни-афганці України під керівництвом полковника у відставці, кавалера трьох орденів Червоної Зірки Володимира Гурніцького, тодішнього командира 1-ої десантно-штурмової роти.
Даний захід зібрав під прапором батальйону 157 однополчан, вихідців Росії і Молдови, України і Казахстану, Білорусії і Таджикистану та інших куточків бувшого Радянського Союзу.
Було все – тепла зустріч, сльози радості і сльози печалі, і спогади, спогади, спогади…
Впізнавали один одного, згадували, братались.
Почалась зустріч з вечора пам'яті, на якому вшанували пам'ять своїх бойових товаришів, чиє молоде життя обірвалось на афганській війні.
Дальше все пішло по військовим правилах: шикування учасників, урочисте внесення прапору та щире привітання командира батальйону Валентина Юхименка та начальника штабу Євгена Дутова.
Як і планували, здійснили покладання квітів до Всеукраїнського меморіалу загиблих у Афганістані в місті Києві, в цьому заході взяв участь перший заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану Олег Михнюк, відвідали також Державний музей –заповідник «Битва за Київ» в селі Петриківці Вижгородського району.
Були присутні на молебні в пам'ять про загиблих воїнів в Афганістані в церкві Вознесіння Христового, яку в народі називають «афганською», що біля Києво-Печерської Лаври.
На протязі всієї зустрічі панувала особлива атмосфера дружби, спорідненості душ та чоловічої солідарності.
А експозиція «Трагедія і доблесть Афганістану» у Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», який відвідали учасники зустрічі, навіяла сумні спогади та повернула в молоді роки військової служби. В першому залі, що має назву «Чорний тюльпан», найшли списки своїх однополчан - українців, які полягли там на далекій афганській землі. Серед загиблих у Афганістані кожен четвертий - з України. Пекло цієї війни пройшли більше 160 тисяч українців.
На світлині на всю стіну постаті воїнів, які йдуть у небуття, йдуть щоб уже ніколи не повернутись, і поруч слова розпачу і печалі: «Ми повернулися не всі, простіть нас матері…»
Афганська війна – особливі слова для кожного з нас. Ця війна випробовувала на стійкість, вбивала і калічила, ломала долі і об'єднувала людей, формувала характери і народжувала гостре відчуття відповідальності за себе та своїх друзів. Вона створила особливу спілку людей воїнів-афганців – які розуміють одне одного за одним поглядом, кивком голови, які завжди на передовій, які мають свою позицію і відстоюють її, які завжди приходять на допомогу, які не підведуть.
Пам'ять повернула кожного з нас в молоді роки служби. В спогадах і почуттях ми повертались на десятки років назад, молоділи душею, згадували і переживали події тих років – проведені бойові операції і душманські засади, військові маневри і маршкидки, армійські будні і втрату друзів.
А потім була польова кухня, армійська каша і бойових 100 грам. Далі зібрались всі на святковий вечір, де за дружнім столом були і пісня, і гумор, і знову ринули спогади про війну та розповіді про теперішнє життя бойових побратимів. Війна, безумовно, жахливе явище. Однак у будь-чому завжди є певні моменти, про які навіть і через 20-30 років можна згадати теплими словами. Друзі не могли наговоритись, не хотілось прощатись.
І дружба народжена там в далекому Афганістані в ті страшні і жорстокі часи і є справжня чоловіча дружба, вона на все життя. Ти відчуваєш, що готовий віддати своє життя за свого побратима, який йде з тобою в бій, і ти абсолютно впевнений, що він так само тебе не підведе. І таке не раз було! Це дійсно справжня чоловіча дружба. Тому так хочеться бути разом, відчувати підтримку та розуміння друга.
Святковий концерт подарували воїни-афганці з міста Хмельницького. Всім було цікаво, невимушена та тепла атмосфера була до кінця зустрічі.
Завершилась трьохденна зустріч ранішним розводом та словами подяки всім присутнім. Всі учасники зустрічі були нагороджені пам'ятними сувенірами та ювілейними медалями.
Слова найщирішої вдячності адресували оргкомітету зустрічі: Володимиру Гурніцькому (м.Остріг), Дмитру Кожем'яку (м.Полтава), Олександру Семеренку (м.Красноград), Євгену Дутому (м.Рязань), Петру Канаку (м.Тернопіль), Василю Петрику (м.Кременець) за проведення та матеріальну підтримку заходу.
І на прощання прозвучав марш «Прощання слов'янки», але ніхто не поспішав від'їзджати, довго прощались, обнімались…
Пройшли десятиліття, а ця війна не відпускає. Пам'ять про ті страшні роки та про загиблих побратимів назавжди в серці кожного з нас:
Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає,
А біль Афгану навіки
В душі чомусь не замовкає.
